З 29 по 30 жовтня пройшла експозиція картин Стрельнікова Володимира - «Сучасний примітивіст» в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Роботи були представлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Народознавчі студії пам'яті В.Т.Скуратівського».
Київський живописець і графік Володимир Стрельніков називає себе «сучасним примітивістом». Байдуже, який зміст вкладає він сам у цей дефінітивний «самовирок», але для нас, глядачів, це – додатковий штрих, «підказний» концепт його реальної творчості – ніби ще один підпис під картинами майстра.
Стрельніков – митець світла, віри та оптимізму. В його роботах немає місця руїні, сльозам і стражданням. Ідилія, спокій, внутрішня рівновага, усмішка і «усвітленість» – виразні визначники його творів, у яких би жанрах не творив митець – пейзажі, портреті, іконописі, фантасмагорії.
Дитинно-«мультфільмове» сонечко над стрункою, гордовитою банею Андріївської церкви, що за «відслоною» скрижанілого віття набуває ще гордовитішої, бадьороокої постави («Вечір»). Видубицький монастир у травневому буйноквітті – наче єднання далекої минувшини, наївним «ірраціумом» церковних бань, ніби замилуваних самою можливістю недоторканно існувати на землі, та сьогодення з його виструнченими алеями та специфічно «геометричною», «категоричною» розсадкою квітів («Весна»). Соняшниково-калинова ідилія минувшини із затіненою садком мазанкою та краєчком небокраю – сподіваним для українця вильотом «у світ широкий» («Пирогово»). І, разом, з тим – інша, химерно-казкова, навіть фантасмагорична реінкарнація ідилії у таїнах похмареної імли, помережаної біло-червоним, часом сліпучим, настирливим світлопробивом, незворушним безкраєм моря і тіньовидою примарою середньовічного замку (а може, дивного корабля з фігурним флюгеровершям?), де все – від води до неба - пройнято бризовим дрібнохвиллям, невідворотнім навіть для замку-корабля (Захід»). Чи-то – в нашаруваннях «всіх сущостей» життя в їх транквілійному, сновидному поставанні, де сусідують безліч умовностей, за кожною з яких – величезні (й важезні) світи повсякдня: вікна, хрести, птахи, громаддя замків, плетива пасмуг (луки? Волосся? Хмари?), Всевидюще око – і воно ж Яблуко (райське? Розбрату?), воно ж – червона кулька (може, якась невпізнана планета?) («Сон»).
Радісне, «квітоцентричне» світосприйняття, В.Стрельніков прагне виявити (а часом і прищепити) й багатьом героям своїх портретів – людям близьким, добре знаним йому («Анна», «Аркадій», «Весняний настрій», «Оленка»), часом, беручи на себе роль «машини часу», переносячи їх у давні, «аристократичні» часи («Моя королева», «Сашенька», «Анастасія»). А герой «Зайчика на повітряних кульках» – онук Володимира Єгор – опиняється одночасно і на параді з рівнобарвними кульками, і за святковим столом зі свічками. Дещо по-іншому подані персонажі, знані в усій Україні, поважні й статечні – етнограф-письменик Василь Скуратівський, графік Олександр Базилевич («Кращий друг»): внутрішня стриманість, шляхетність, деяка іронічність погляду підкреслена «градіентним» жовтаво-коричневим тлом – наче злукою віддального мряковію та присмеркової старизни стін, злукою різних природ закоріненості людини в рідне й споконвічне.
«Примітивіст», погрунтований на справжньому, невигаданому житті, де навіть химерії-феєрії – лише ті, що привиджуються звичайним людям, а тому й зрозумілі їм, - під таким саме кутом справжності й невигаданості бачить навіть сакральні персонажі: герої ікон Стрельнікова - ті самі «земні» люди, яким просто випала доля піднестися в ранг богів і святих, а разом з тим – і суголосний цій долі обов’язок бути кращими, шляхетнішими, духовитішими, ніж решта люду.
Картини Володимира Стрельнікова – яскрава і своєрідна сторінка культурного статку сучасної України. Гадаємо, слова відомого поета «моим стихам, как драгоценным винам, настанет свой черед», у відповідному перефразуванні цілком придатні й до творчості живописця й графіка В.Стрельнікова.
Канд. мистецтвознавства, О.О. Різник
Шлях Володимира Стрельнікова
Коли людина стало захоплюється чимось з молодих років, то це залишається з нею на все подальше життя. Тому що світ юності – це світ мрій, з яких формується світогляд, карбуються доленосні установки та переконання, зокрема, - естетична спрямованість особливого бачення світу. Художній погляд на життя, будь то в широкому, глобальному його розуміння, будь то на життя окремої людини, індивідуума, є, подекуди, рятівним порадником у тій, чи іншій духовній колізії. Хтось тоді поринає у рій слів, починає віршувати, або, коли прокидається у ньому розповідник, пише прозу. А хтось береться за пензель, і дух олійних фарб, яскравих, нетутешніх допомагає йому геть відокремитись від сіроманітності щоденного існування.
Саме до таких людей належить Володимир Стрельніков, людина, яка не зрадила мрію дитинства й юності, зробила її наскрізною крізь все своє життя.
Ніхто й досі не порахував, та й, гадається, не зможе підрахувати, скільки зараз є художників, у світі. Їх – безліч. Щоб хоч якось їх визначити, відокремити один від одного, придумано та винайдено численну кількість „ізмів”, що, начеб то структурують мапу мистецького світу, допомагають зрозуміти те, чи інше художнє явище. Якийсь сенс у цьому є, оскільки у наш час кожний із цих „ізмів” – мистецьких напрямків має власну історію, будується на певних традиціях. Проте ніякий із цих напрямків не буває бездомішково чистим, геть до однозначності. Сучасний художник у власній творчості зазнає численну силу різноманітних впливів, різноманітних вражень тощо.
Звичайно, було б дуже просто зарахувати живопис Володимира Стрельнікова до т. з. „наївного мистецтва”, або ж до „примітивізму”, проте ніхто й досі не визначив чітко, чим саме один напрямок відрізняється від іншого, та й, взагалі, що вони обидва означають за своєю природою.
Володимир Стрельніков на продає власні картини на аукціонах, він не має спеціальної художньої освіти, його творчість – справжній безкорисливий порух душі, яка не може існувати без вільного, нічим не закріпаченого виявлення тих кращих своїх рис, без яких розуміння особистості неможливе. Звичайно, це – аматорство у кращому розумінні цього слова. У словнику Володимира Даля аматорство охарактеризовано як „покликання, любов, бажання, схильність”. Тобто це набагато більше, ніж т. з. домінантне „професіональне” устремління заробити пензлем, а може ще й чимось якусь собі там копійчину.
Покликання – це перше, що йде на ум, коли бачиш картини Володимира Стрельнікова, позаяк відчувається неабиякий природній хист у кожній його картині.
Найбільш представницький жанр творчості В. Стрельнікова – портрет, що його недарма вважають одним із найскладніших жанрів живопису, адже тут, як ніде інше, художник має справу із внутрішнім світом людини й помилитися у його правдивому зображенні немає ніякого права.
Відкриває портретну галерею портрет „Олена”. Це, наче візитівка художника. Прекрасна дівчина на Андріївському узвозі Києва. Позаду – Замок Ричарда, юне обличчя Олени сяє романтичним піднесенням, увагу привертають фантастичні, замріяні очі.
Далі – „Анна”, чорнявка з оберемком квітів. Уста прикрашає широка посмішка, проте очі сповнені проникливості, життєвої мудрості.
Портрет видатного українського письменника-народознавця Василя Тимофійовича Скуратівського. З картини дивиться на нас класичний вітчизняний інтелігент, спокійний, мудрий, поміркований. У цьому полотні немає нічого зайвого, помаранчева краватка на тлі глибокого за тоном синього піджака наче щось провіщають...
Селянин із сигарою Аркадій – персонаж наступного портрету. А може й не селянин? Скоріш за все – образ патріота України. Такий, яким його побачив художник. Розкішна вишиванка, жовто-блакитний шалик і щира посмішка на всі тридцять чотири зуба. Хай все буде добре!
„Кращий друг”. Поважна людина в дорогих тонованих окулярах із зачіскою академіка та орденом Святого Архістратига Михаїла на грудях. Вираз обличчя – спокійна напруженість інтелектуала.
„Анастасія” – дівчинка, майбутня наречена у розкішному святковому платті ХІХ століття. Згадуються кращі традиції вітчизняного живопису минулого.
Лапінський І.Л.
Біографія
Володимир Стрельніков народився під весняним сонцем 1956 року, у Галлє – місті, розташованому на півночі Німеччини. В 1963 році пішов у середню школу №3 м. Черкаси. У вільний від навчання час він багато малює. Тоді ж з’являються його перші ескізи й акварелі, у яких відбиті його друзі, рідні й навколишня природа столиці України. Великий вплив на молодого художника мали роботи російських майстрів - І. Рєпіна, А. Куїнджі, І. Крамського, І. Шишкіна.
В 1973 закінчив школу в м. Києві й у цьому ж році під впливом свого батька успішно вступив в Опочицьке зенітно-ракетне училище ППО. Будучи курсантом, Володимир Стрельніков регулярно малює з натури, заповнюючи ескізами цілі альбоми. У вільний від служби час, бере участь в оформленні навчальних аудиторій та класів.
У серпні 1983 року він вступає у Військову інженерну радіотехнічну академію імені Маршала Радянського Союзу Говорова А. і в 1988 році закінчує повний курс за фахом автоматизовані системи керування із присвоєнням кваліфікації інженер електронної техніки. За час служби Володимир Стрельніков наказами Міністра оборони СРСР був нагороджений медалями « За бездоганну службу» 3-й і 2-й ступенів, а також іншими медалями й грамотами.
Навесні 1992 року, майор Володимир Стрельніков був направлений із дійсної військової служби у запас.
Володимир Стрельніков - сучасний київський художник.
Його картини наповнені світлом духовності, любові до ближнього, радістю буття.
Свої роботи він часто дарує рідним, друзям і знайомим. Усе, до чого він доторкається у творчості, проходить через його душу. Поезія Києва, обличчя людей відображають реальність буття, єдність минулого й сьогодення.
Володимир прагне бути самим собою. Не претендуючи на створення нових напрямків, він пише щиро, у найпростішій манері, розповідає правду про світло й тінь, про реальність всесвіту. Робота художника невдячна й, можна сказати, майже непомітна, але запропонований майстром образ, закінчена картина, зі своєю таємничою аурою, починає жити самостійним життям, даруючи людям радість.
З 2006 року - зав. сектором інформаційних технологій Українського центру культурних досліджень. За сумлінну працю та високий професіоналізм у березні 2009 року був нагороджений почесною грамотою Міністерства культури і туризму України та Центрального Комітету профспілок працівників культури України.
У жовтні 2009 року, пройшла експозиція його картин в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Роботи були представлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Народознавчі студії пам'яті В.Т.Скуратівського».
З 29 по 30 жовтня пройшла експозиція картин Стрельнікова Володимира - 